Кривич Андрій Андрійович

Народився 24 січня 1999 року в м. Конотоп (Сумська область). У дитинстві навчався в музичній школі, захоплювався військовою історією. Самостійно опанував навички віртуозної гри на гітарі, був гітаристом та солістом аматорського гурту “Бездомная кошечка”, сам писав музику й тексти багатьох пісень.

У 2016 році закінчив повний курс Конотопської спеціалізованої школи I—III ступенів № 9 та вступив на навчання до Навчально-наукового інституту педагогіки і психології Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка. В майбутньому мріяв присвятити себе служінню народові у Збройних силах України в якості військового психолога.

Вступивши до Конотопської філії організації “Права Молодь”, з 2016 року проходив вишколи з тактичної підготовки, медицини, топографії та володіння зброєю, на останньому зимовому вишколі у Черкасах був молодшим інструктором з тактики бою та партизанського руху. Наприкінці 2017 приєднався до ДУК “Правий Сектор”.

У січні 2018 перевівся на заочну форму навчання, щоб поїхати на передову. Під час своєї другої ротації був бійцем-добровольцем тактичної групи “Сапсан” ДУК “Правий Сектор”.

Загинув 27 березня 2018 р. о 20:40 від поранення в голову кулею снайпера на спостережному посту в зоні бойових дій на Світлодарській дузі в с. Зайцеве Бахмутського району Донецької області.

Похований з військовими почестями 30 березня 2018 р. у м. Конотоп на Вирівському кладовищі. Відспівування пройшло у Свято-Покровському храмі села Вирівка, чин поховання звершив архієпископ Конотопський і Глухівський Роман.

Спогади…:

Наталія БУТКО, класний керівник: “Андрій прийшов у нашу школу в сьомому класі, в якому я викладала історію. А в десятому доля привела його до мого класу. Він уже сформувався як особистість. Гітару не полишав, грав навіть між уроками. Тому про наш клас казали, що там завжди на перервах лунають пісні. Хлопці сідали за останніми партами, Андрій та Володимир Поліщук грали на гітарах. Так у нас минали перерви.

Крім музики, Андрій захоплювався історією — читав багато художньої літератури на історичні теми. Коли отримував на уроці оцінку, нижчу за бажану, завжди доводив, що заслуговує на більше, посилаючись на прочитане. Я намагалася пояснити, що вимоги навчальної програми не можуть збігатися з написаним у художніх творах. Усе це свідчило, що Андрій намагався вивчати минуле ґрунтовно.

Не тільки сам виявляв інтерес до історичних творів, а ще й намагався зацікавити інших, ділячись враженнями від прочитаного з однокласниками. Неординарність його особистості підкреслював зовнішній вигляд: джинси, піджак і капелюх. Добре пам’ятаю, як зателефонувала колега й повідомила, що Андрій загинув. Хоч уже настала весна, погода того дня була не весняна.

Щоб увіковічити пам’ять про Андрія в нашій школі, разом з його колишніми однокласниками зробили стенд і встановили його на першому поверсі”.

Хлопчина зі світлою усмішкою…

Ніна БОБРОВА, вчителька світової літератури СШ №9: “Андрій Кривич прийшов у наш сьомий клас із міської гімназії. Це був хлопчина зі світлою усмішкою, але перехідний вік давався взнаки, і порозумілися не відразу.

Задоволена, що Андрій прийшов саме до мене. Ми вивчали “Тараса Бульбу” Миколи Гоголя. Дійшли до відомих слів про товаришування. Раніше цей уривок учили напам’ять. Щоб учні краще запам’ятали, я попросила їх записати його і здати зошити. Коли розгорнула Андріїв зошит, побачила, що хлопець, так би мовити, творчо переосмислив цей текст, чимало додав від себе.

Я довго зберігала той аркуш, думала, коли Андрій виросте, обов’язково покажу.

У десятому він перейшов у клас Наталії Бутко. Намагався не давати взнаки, але я помічала: те, що відбувається на уроках, цікавить його значно більше, ніж раніше. Наприкінці одинадцятого класу то був зовсім інший Андрій — вольовий, сильний, загартований”.

Катерина ПАДУКА, студентка Сумського державного педагогічного університету ім. А. Макаренка: “Якось я прийшла в гуртожиток до одногрупниці, а Андрій мешкав неподалік її кімнати. Відразу додала його в друзі в соцмережі, проте йому це не сподобалося. Сказав, що так не знайомиться. Однак згодом стали спілкуватися.

Спершу мені було трохи ніяково, адже Андрій був дуже начитаним, багато знав. Його цікавила історія, зокрема, Друга світова війна. Часто, коли приходила в гуртожиток, разом дивилися фільми, а після перегляду обговорювали побачене. Інколи зізнавалася, що не зрозуміла, про що йшлося. Андрій терпляче пояснював.Під час навчання в університеті хотіла залучити його до громадської роботи. Спершу він відмовлявся, хоч згодом погодився. Інколи вів студентські свята.

Коли повідомили про його загибель, не повірила. І досі здається, що Андрій перейшов на заочну форму навчання та ось-ось приїде. Коли востаннє зустріла його в університеті, він сказав: “Незабаром я неодмінно приїду, і ми з тобою побачимося. Знову дивитимемося фільми, і все буде, як раніше”. Але, на превеликий жаль, цього вже ніколи не буде”.

Катерина МАТЮХА, однокласниця: “Андрій перейшов до нас з іншої школи у сьомому класі. Посадили його за парту переді мною. І як кажуть у таких ситуаціях, ми відразу ж порозумілися. Звернула увагу, що хлопець завжди мав власну думку і не поспішав її змінювати, а всіляко обстоював. Найулюбленішим його предметом була історія. Проте більше цікавився не шкільним курсом, а збирав інформацію з інших джерел: читав наукові статті, художні твори. Часто ділився враженнями від прочитаного. А оскільки я сиділа неподалік, то розповідав щось цікаве. Іноді навіть доповнював розповідь вчителя.

Ще одним його захопленням була гра на гітарі. Бувало, приносив електроінструмент у школу, чим викликав фурор серед однокласників, і охоче пропонував пограти. Мріяв стати психологом, ще в школі любив військову форму, яка йому личила.

Андрій завжди усміхався, і не пам’ятаю його похмурим чи сердитим. Він таким і залишився в пам’яті”.

Анжеліка НАЗАРЕНКО, однокласниця: “З Андрієм приємно було спілкуватися. Ми обоє любили читати та часто обмінювалися книжками. Нас цікавили фантастика, мандрівки. Він звертав увагу на твори, в яких хтось когось захищав.

Після школи ми вступили до педагогічних вишів: Андрій — у Сумах, я — у Глухові. Якось під час зустрічі поцікавилася, як йому ведеться. Відповів, що задоволений вибором, охоче розповідав про навчання. Він іще в школі мріяв стати психологом, добре розумівся на людях”.

З ним сміливо можна йти в розвідку…

Олександр СПИЦЬКИЙ, керівник гуртка міського будинку культури «Зоряний» у 2009—2013 роках: “З Андрієм познайомився, коли керував музичним гуртком. Якось прийшов худорлявий хлопчина семи- або восьмикласник. Що в ньому одразу впадало у вічі, — завзятий погляд. Не впертий, а саме завзятий. Перше враження виявилося точним: Андрій вирізнявся неабиякою наполегливістю в навчанні.

Часом не вдається щось — заспокоюю, мовляв, удома вийде. Ні, залишається в класі доти, поки не впорається.

Потім я помітив, що Андрій став випереджати нашу програму. Якось заявив, що теж хоче писати пісні. Виявляється, мав уже вірш і просив допомогти покласти його на музику. Мені сподобалося його бажання, адже це було передбачено нашою програмою, але значно пізніше. Звісно, я розповів Андрієві про основи композиторства. І незабаром він прийшов на заняття із власною піснею англійською мовою.

Трирічний курс навчання нашого гуртка хлопець опанував за рік. Андрій, як кажуть, схоплював усе на льоту, буквально горів ентузіазмом і постійно поспішав. Він був чудовим і надійним. Про таких кажуть: з ним сміливо можна йти в розвідку”.

Костянтин ЛОБОДЮК, бойовий побратим: “Я познайомився з Андрієм, коли очолював “Праву молодь”. Моя дівчина тоді навчалась у педагогічному університеті, й під час одного з приїздів зустрів його в гуртожитку. Оскільки Андрій належав до конотопського осередку “Правої молоді”, запропонував приєднатися до нас. Коли поїхали в зону АТО, Андрій не сказав про це матері, навіть не взяв із собою телефон. Тому мені довелося пояснювати їй, що ми на вишколі під Сумами.

Перша наша ротація була зовсім короткою — Андрій поїхав на сесію. Після екзаменів перевівся на заочне відділення.

До фронтових умов Андрій звикав поступово, з часом адаптувався. Служив стрільцем. Мені випадало бути з ним на полігоні — дуже влучно стріляв із гвинтівки. На другу ротацію Андрій поїхав без мене. На жаль, звідти вже не повернувся”.

Ольга Лавриченко, Подруга “Олень”, інструктор: “Вони бачать янгола, дитя. А він не такий. І плювався б на них всіх, хто так думає. Бо це “Діллі”.

У липні 2016-го вона проводила вишколи з історії, ідеології та релігієзнавства для групи, у якій перебував Андрій. Говорить, що побратим був впертим і самовпевненим. Намагався довести, що найкращий. І таки доводив.

“Він був впертий. Неймовірно впертий. Якось провинився, ми на нього наділи снарягу, напхали каміння, дали протипіхотку і змусили в жару оббігати табір на крутих горбах. Вже аж самі сказали досить, а він назло бігав, поки просто не впав. І лежав. Не зламався. Сказав, що бігтиме, поки не впаде” – згадує інструктор.

Леонід Кантер, український режисер: “Андрій якось приїхав на арт-хутір “Обирок” допомогти на фестивалі з безпекою. Відразу подружилися, і почав приїжджати щороку”.

Звістка про загибель “Діллі” настигла його перед канадським показом документального кіно “Міф” про ще одного добровольця, який приєднався до небесного воїнства, – Василя Сліпака.

“Фестиваль – безалкогольний, і задача була не пускати п’яних. Раптом по рації тривога: якийсь п’яниця завалився до клубу і влаштував там дебош. Я швиденько на велик і туди. Біля клубу “Діллі” у чорних шкіряних рукавицях вже веде за барки того п’яного. Він завжди вдягав ті рукавиці готуючись до бійки. П’яниця кричить і погрожує, що він афганець і помічник лісника! А Діллі спокійний, йому байдуже до цих погроз. Байдуже, хто перед ним. Упевнений, що якби перед ним опинився п’яний полковник чи депутат ВР, він теж зберігав би спокій. Він знав свою задачу – вивести неадеквата за територію – і він її виконав” – ділиться Кантер.

Вшанування та увічнення пам’яті…

16 травня 2018 року авторським колективом інтернет-проєкт “Книга пам’яті полеглих за Україну” створено персональну сторінку Андрія Кривича.

18 травня 2018 року рішенням Виконавчого комітету Конотопської міської ради за № 110, Кривичу Андрію Андрійовичу присвоєне звання “Почесного громадянина Конотопа” (посмертно)(фото 1, фото 2). Вручення посвідчення та нагрудного знака “Почесного громадянина Конотоп” відбулось у м. Конотоп біля пам’ятника Т.Шевченку на урочистих зборах з нагоди Дня Конституції України 28 червня 2018 року.

31 травня 2018 року з ініціативи та за підтримки керівництва Конотопської спеціалізованої школи I—III ступенів № 9, на підсумковій лінійці з нагоди Свята останнього дзвоника відбулось урочисте відкриття стенда пам’яті випускника школи 2016 року — Андрія Кривича.

У липні 2018 року в приміщенні Торецької міської військово-цивільної адміністрації Донецької області відкрито куточок пам’яті захисників України, полеглих за її свободу та незалежність (Фото 1, Фото 2, Фото 3, Фото 4, Фото 5, Фото 6, Фото 7).

29 серпня 2018 року біля Михайлівського Златоверхого Собору в м. Києві урочисто відкрито нову експозицію “Стіни народної памʼяті загиблих за Україну (2014—2018)“, де розміщено фотокартку Андрія Кривича з біографічною інформацією та описом його участі в АТО. Авторський колектив — Національний військово-історичний музей України, сайт “Книга памʼяті загиблих”, МАИФ “Цитадель”, Eleos-Ukraine.

16 жовтня 2018 року з нагоди Дня захисника України в Конотопській спеціалізованій школі I—III ступенів № 9 відбулось урочисте вручення нагород Андрія Кривича: відзнаки Української Православної Церкви (Київського Патріархату) — медалі “За жертовність і любов до України” та відзнаки Громадської організації “Об’єднання патріотів Сильні духом” — медалі “Сильному духом”. Вручив нагороди керівник Конотопського штабу Відокремленого підрозділу Громадської організації “Правий сектор” у Сумській області Євген Горлач.

23 грудня 2018 року Командир Добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор” Андрій Стемпіцький (друг “Летун”) та Голова Центрального Штабу “Правого сектора” Олександр Сачко (друг “Прут”) відвідали з робочим візитом Сумщину та вручили нагороди, відзнаку “Бойовий Хрест Корпусу” та чорний берет ДУК родичам загиблих героїв-добровольців.

В лютому 2019 року у видавництві “Писаний камінь” (м. Косів, Івано-Франківська обл.) вийшла друком збірка поезій української поетеси-мусульманки Вікторії Бричкової-Абу-Кадум, що проживає у Йорданії, під назвою “Куди ж ти це, каче?“, присвячена патріотам, що віддали свої життя за Україну. Два вірші: “У зоні АТО доброволець загинув” та “Ну, що ж, поплач іще, моя земля” присвячені пам’яті Андрія Кривича.

01 березня 2019 року рішенням Нагородної ради за № 29 Андрія Кривича відзначено недержавною нагородою — орденом “Народний Герой України” (посмертно). Урочисте вручення відзнаки родині Андрія, відбулось 1 березня 2019 року в приміщенні Чернігівського обласного театру ім. Т. Г. Шевченка.

14 березня 2019 року з нагоди Дня добровольця в Сумському державному педагогічному університеті ім. А. С. Макаренка відбулось урочисте відкриття пам’ятної меморіальної дошки студента Навчально-наукового інституту педагогіки й психології Андрія Кривича (фото 1, фото 2, фото 3). На заході були присутні бойові побратими Андрія, представники обласної та місцевої влади, викладачі та студенти Університету. З промовою до присутніх звернувся Голова Центрального штабу НВР “Правий Сектор” Василь Лабайчук друг “Кривоніс”.

14 жовтня 2019 року о 12:00, в День захисника України, на території Собору Різдва Пресвятої Богородиці відбулись урочистості з нагоди відкриття “Пантеону національної пам’яті Конотопа“. “Пантеон” у центрі міста, поруч із собором Православної церкви України, складається із шести пам’ятних стел, що об’єднують героїчні сторінки битв за Україну у XVII столітті й у сьогоденні, та флагштоків із прапорами України й Конотопа. На одній з цих стел є фото Андрія Кривича, воїна добровольця, якій поклав своє життя за Україну.

24 січня 2020 року в Конотопі відбувся вечір пам’яті Андрія Кривича (друга “Діллі”). Вшанувати пам’ять загиблого земляка зібралися родичі, друзі, побратими та усі небайдужі мешканці міста. Саме цього дня Андрій мав би святкувати свій 21-й день народження. На жаль, війна забирає найкращих… Їй не важливий ні вік, ні статус. Але “Герої не вмирають” – це не просто фраза, це – аксіома, адже всі воїни національно-визвольної боротьби здобувають у бою вічне життя.

31 січня 2020 року в Конотопі відбулася презентація книги пам’яті про воїнів-конотопців, які загинули на Сході України протягом 2014–2018 років, “Конотопська Небесна Чота. 2014–2018”. Вона містить 16 історій про борців за волю України. Одна з цих історій саме про Андрія Кривича.

14 березня 2021 року, указом Президента України № 97/2021 за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно…

Посилання:

Дві крапки на мапі… Відстанню в 7002 днів… Дякую, що Ти був…

1.7K